Погляди

Я вирішив провести серед студентів невелике опитування. 99 % дали стандартні відповіді, які їм нічим не загрожують і які при бажанні можна повторити в прокуратурі чи в деканаті.

Все було анонімно. Але страх, що раптом звірять почерк, чи може хтось з сусідів щось комусь розкаже, не дає людям говорити те, що вони думають.

Насправді боятись нема чого. Вам ніхто нічого не зробить за ваші погляди. Це ж лише погляди. Їх завжди можна змінити.

Погляди вже нікого не цікавлять. Час приходить для дій.

Предмет без звітності

Ви коли-небудь вивчали предмет, який не має семестрової звітності? Тобто лекції відбуваються, але іспиту чи заліку чи навіть контрольної роботи в кінці семестру нема. Бали не виставляються, відвідуваність не фіксується, в залікову нічого не записується.

Складно уявити таке, правда? В мене перед очима образ порожньої аудиторії.

Однак, якщо подумки вийти за межі університету, ми виявимо, що в навчанні предмет без звітності це норма. Більше того, найважливіші речі в нашому житті ми вивчали без іспитів чи заліків. Хіба в нас був екзамен з дихання їди та пиття? А любов? Комусь для першого поцілунку також потрібен диплом?

Це не заклик завалити сесію. Ні. Це заклик змінити джерело мотивації. До начання не має заганяти старх перед нескладеним іспитом. Гріш ціна знанням засвоєним під свист батога. Вони вивітряться швидше ніж спирт на дні кєлішка.

Перш ніж вивчати будь-який предмет, пробудіть бажання його вивчати.

Як? Це не секрет: нам більше подобається мелодія, яку ми вже чули. Чому б перед вивченням предмету не спробувати щось більше дізнатись про цей пердмет? Скористайтесь гуглом, запитайте в старшокурсників, знайдіть місце для нових знань на полицях своєї пам’яті.

Якщо звітність це головний критерій, який визначає важливість предмету, значить ви здобуваєте диплом, а не знання. Можливо простіше його купити і зекономити час?

Ми тут не кожен сам по собі

Неля Бучин і Олена Топалова на практиці. Вони старалися. Вони готувалися. Не спали всю ніч. Адже у них лекція. Одна на двох, справжня лекція. Не просто читати лекцію, коли ти ще сам студент. Слайди в паверпоінті, сторінки конспектів, ноутбук і репетиція в порожній аудиторії, ключі від якої довелось довго випрошувати на охороні. Хвилювання і очікування. Ще п’ять хвилин.

У фойє мене зустрічає староста групи і каже, що групи нема. І, що мені телефонували, щоб попередити аж двадцять п’ять хвилин назад. Це ж називається повідомити завчасно, хіба не так? У мене з’явилась додаткова година, але як сказати дівчатам, що можуть розслабитись і пакувати манатки, що лекції сьогодні не буде, а їхні зусилля марні.

Заходжу в аудиторію: доброго дня, ваших студентів сьогодні нема, нема для кого читати лекцію, таке життя, в мене теж був випадок, коли я починав, на другу мою лекцію не прийшов ніхто, і я десять хвилин мовчав, а потім спитався на кафедрі, і як з’ясувалося студентів кудись відправили, а мене забули попередити, адже мені не важко прогулятись на роботу, а їм важко підняти трубку і набрати номер, бо багато справ, ви розчаровані? засмучені? мені шкода, нажаль це лише слова.

Усі наші дії (і їхня відсутність також) мають наслідки. Не тільки для нас, але і для інших людей. Ми серйозно пов’язані у мережах стосунків і обов’язків. Це не рабство, це свобода, бо відповідальність – ознака вільної людини, за раба відповідає його господар. Як легко керувати стадом, яке не відчуває докорів сумління, якому все байдуже і нідочого немає діла крім пошуку насолод і уникнення болю. Стадо можна спрямовувати куди потрібно, використовувати його у своїх інтересах і маніпулювати ним як аніматор лялькою на сцені. Хочете бути вільними людьми? Думайте про тих хто поруч, їм потрібна ваша допомога, ваше слово, ваша присутність. Адже ми тут не кожен сам по собі.

Другий сорт

З ким такого не було, що його кудись не взяли. Не включили або виключили. Не повідомили або послали куди подалі. Таке було з усіма.

Жаліються всі. Як там чи сям до них зверхньо поставились. Дали їм відчути себе людьми другого сорту. Кому це подобається?

Мені це не подобається. Але я ціную такі моменти. Бо вони вчать. Як писав Нікколо Макіавеллі: сподіватись на людей – це будувати на піску. Будувати треба на скелі.

Рівнозначні дороги

Ви знаєте як воно. Опинитись на роздоріжжі. Не маючи карти. Без вказівників. Коли обидві дороги здаються цілком рівнозначними. Коли треба обирати невідомо як і невідомо чим.

Дорога це метафора. Таке трапляється повсякчас і скрізь.

Цей стан невизначеності не триває довго. Щось починає нас переконувати обрати одну з цих доріг. Нам врешті навіть починає реально кортіти зробити саме такий вибір. Наш розум висловлює сумнів, проте хто б його слухав?

І ви знаєте, що? Розум виявляється правим.

В переважній більшості ситуацій наш вибір нам не загрожує і ми згодом можемо покепкувати зі своєї інтуіції, проте є ситуації, коли недосміху. Краще виробити звичку слухатись розуму.

Надмір

Надмір вибору так само гнітючий як і його відсутність. Хто був на торренті той знає. Туди треба йти знаючи за чим ідеш.

Необмежений вибір це проблема. Як боротись? Через обмеження. Треба навчитись відкидати дуже хороші варіанти, бо кажуть вони вороги для найкращого.

Востаннє

Приходить час на останнє. Не тільки в старості. В молодості також. Ми розлучаємось з людьми і з речами впродовж цілого життя.

Часто ми цього навіть не помічаємо.

І лише розбираючи старі папери і фотографії виявляємо, що вже по вуха в зовсім іншій ріці, а в ту, в якій ми були колись, нам вже ніколи не увійти знов.

(Не)компетентність

Некомпетентність боїться відповідальності. Вона хоче винагороду, але не хоче оплачувати рахунки. Вона любить присвоїти собі перемогу, а за поразку перекласти провину на когось іншого.

Якщо вас "футболять" з одного кабінету в інший, від одного "фахівця" до іншого, знайте, це ознака некомпетентності.

Що робити? Шукати тих, хто не боїться відповідальності. Хто не боїться ухвалювати рішення. Хто не боїться програти.

Допомога компетентних людей може коштувати грошей, але краще платна компетентність ніж безплатна некомпетентність.

І ось секрет: часто компетентна допомога дається задарма. Ми просто не завжди можемо її розпізнати.

Коли не прийде допомога

Гарного сонячного серпневого дня 198? року близько полудня я тонув у Черемоші.

Йшов по горло у воді й зробив зайвий крок. Вода зімкнулась над моєю головою і попри всі зусилля виплисти мені це не вдавалось. Не вмів плавати.

Розплющив очі. Стрімкий потік зеленої води, якась трава і бульбашки повітря. Нічого не розгледиш.

Мене дивувало, що ніхто мене не рятує, адже на березі було багато людей і берег поруч.

Час спливав і треба було рятувати себе самому. Замість борсатись я вирішив спуститись на дно і пішки повернутись на берег. Начитався художніх книжок. Я завис між поверхнею і дном.

Втративши ще з десяток секунд я врешті знову почав хаотично махати руками і ногами. Якось відпливши в бік берега я нарешті вдарився ногою об камінь і витягнув обличчя над поверхнею води.

Той випадок не зробив з мене плавця, але навчив, що ніколи не треба чекати ані допомоги, ані поки впадеш на дно; треба починати боротись одразу і не здаватись, бо від цього залежить виживання.

Що ми можемо зробити

Сніг забуття засипає наше минуле, але воно ніде не щезає, воно залишається. Чекаючи весни.

Коли стане гаряче з під снігу на подвір’ї з’явиться минулорічна пожовкла трава і бруд. Ми не можемо цього змінити. Натомість ми можемо цієї осені гарно прибрати наше подвір’я. Готуймо знаряддя!

Чому ми не маємо того, що нам належить по праву?

У вас теж виникає таке запитання? Гаразд. Я скажу відповідь. Але вона може не сподобатись.

Мати право це одне, а бути гідним це інше. Має той хто гідний. А той хто має лише право та не має гідності, має фігу з маком.

Книга

Витіснити зі своєї голови одні світоглядові ідеї можна лише іншими світоглядовими ідеями. Вони є в текстах.

Яку найважливішу книгу ви ще не прочитали у своєму житті?