Другий дзвінок

Ви читали про сходження? Повільне але справжнє? Це продовження.

На шляху настає момент, коли шляху далі нема. Час сказати: це моя висота. Тут я буду боротись до кінця.

В чому трудність? Усе виховання, вся система, втомкмачує нам, що сенс лише в русі вперед. По трупах. Але це брехня. Її поширюють щоб боротьба втратила свій сенс. Щоб місце, яке є нашим, нам здалось негідним за нього боротись. Щоб ми здали нашу висоту.

Правда про освіту

В совдепії існував міф, що все контрольоване, що все прораховане і що якщо так є значить так треба. Звичайно так не було. Тому коли систему почало трясти вона швидко розпалася.

Сьогодні реклама розповідає про дослідження, які проводять щоб покращити товари, проте насправді ці дослідження маркетингові, і мають на меті лише покращення рівня продаж.

Чи ви колись замислювались над тим, чому ви вивчаєте саме ті предмети, які у вас у розкладі? На яких підставах їх відбирають? Ви справді вірите, що підручники за якими ви вчились у школі були написані спеціально так, щоб як найкраще донести інформацію до школярів? Ви смієтесь. Але вища школа нічим не краща за середню.

Ваш навчальний план має мало спільного з тим як насправді заробляють собі на життя люди вашої спеціальності.

Хоча освіту вважають послугою, але насправді це самообслуговування.
Це ваша освіта візьміть її в свої руки.

Я-тобі-ти-мені

Якщо ви підтримуєте дружні стосунки з кимось виключно через те, що сподіваєтесь на допомогу від цієї людини в майбутньому, то у вас хороші шанси опинитись біля розбитого корита.

Є люди як допомагають незнайомцям (як добрий самарянин), а є люди подирають власних дітей (як кронос).

Допомога яка приходить нам від людей залежить не від нас, а від них.

Підтримувати стосунки з людьми треба заради людей, а не вигоди. Звичайно є принцип я-тобі-ти-мені, проте це немає нічого спільного з безглуздим удаванням дружби.

Коли приходить час ставити запитання

Що про нас подумають? Це стримує нас від встрявання в дискусії і від ставлення запитань. Так кажуть, але насправді це не так.

Ризики, на зменшення яких, ми не маємо впливу нас не хвилюють. Хіба ви боїтесь, що в землю влучить комета, чи що станеться землетрус, чи взірвуться військові склади чи впаде національна валюта ? Усе це страшно, але ми цього не боїмося, бо ми нічого не можемо змінити.

Думку іншої людини – ми також не можемо змінити і тому насправді нам безрізниці, що про нас думають. Насправді, нас лякає власна оцінка самих себе.

Почніть задавати питання. Нічого поганого з вами не станеться.

Якщо вам здається, що у вас немає мудрих запитань, задавайте дурні, адже не вам на них відповідати. Зрештою кажуть, що дурних запитань не буває.

Чужі оцінки

Як часто я чую, що наше ставлення до навчання визначається ставленням до нас тих хто навчає – викладачів. Звичайно це чудово спілкуватись з хорошими приємними людьми, проте навчання це не розвага, мета навчання не в тому щоб лише гарно проводити час. Навчання це приготування до професії. Це боротьба за майбутнє. Чи варто в такій відповідальній справі залежати від оцінки інших?

Головне розпочати бій

Ця порада часто причина поразки. Так, на початках може пощастити, але в довготерміновій перспективі, якщо немає підготовки, навиків і розуміння суті справи, шансів на перемогу тоді також немає.

Декілька невдалих спроб і людина вигорає. Негатив переважає і затирає нечисленні і випадкові моменти успіху.

Перш ніж, щось почати треба вивчити досвід попередників, продумати і уявити свої кроки. Приготування необхідний етап будь-якого проекту.

Хоча рідко все йде за планом, але саме його наявність дозволяє зрозуміти різницю між ситуацією, коли вона ще „контрольована” і коли остаточно виходить з під контролю. Якщо ви вчасно дізнаєтесь про вихід ситуації з під контролю, то у вас є можливість її опанувати.

Проти течії

Коли я був підлітком в мене не було своєї кімнати. Я жив на кухні. Взимку її обігрівали чотири комфорки газової плитки.

Потім ми переїхали на нову квартиру. Одна кімната припала мені. Разом зі мною туди переїхали меблі: мій старий диван з кухні; похмура одягова шафа зі старим нікому не потрібним одягом (в дитинстві після того як побував на перших в житті похоронах мені здавалося що на цій шафі живе смерть); всі книжкові стелажі, які загородили дві стіни (кілька тисяч книжок і мільярд пилових кліщів); здоровезний розкладний стіл, який для мене став письмовим (я за ним потім працював років п’ятнадцять і вся його стільниця була в білих круглих плямах від горняток кави, які я вперто ставив на її поліровану поверхню нехтуючи будь-якими підставки).

Однієї зими дах протік і стелю моєї кімнати прикрасили охристі «фрески». Іншої зими випадково перепалили п’єц і той розтріскався. Ось такі були умови мого життя. Звичайно я не шкодую, бо те не було так зле як для тих часів, але я шкодую, що тоді не намагався нічого змінити.

Навіть якщо зміни мінімальні все одно вони потрібні. Бо, коли ми щось змінюємо всупереч всім труднощам та обставинам, це визначає ким ми є: безхребетними плазунами, які «пливуть за течією» чи людьми здатними до боротьби.

Як відновити мотивацію?

Усунути причину, яка її вбиває і яка описана в попередньому дописі. Підвищіть ставки, так щоб гарантія вашого успіху перестала бути такою млосно стовідсотковою.

Як вбити мотивацію?

На п’ятому курсі, коли час писати диплом можна застрягти. Втратити мотивацію. Адже вже все вміємо і знаємо, і не може такого бути, щоб нам поставили незадовільно. В крайньому випадку дістанемо трійку і щасливо підемо у світле майбутнє з дипломом про вищу освіту.

Чи можна відновити мотивацію? Ні, якщо вся справа в дипломі.

Мотивація народжується, коли результат невідомий, коли є виклик, коли можна зазнати поразки. 100 % гарантія успіху – смерть мотивації.

До читачів

Більшість читачів читає цей блог через фейсбук. Так зручно. Нажаль в мене не буде можливості кілька тижнів по-людськи розміщати нові дописи на своїй таймлайн. Я настроїв автоматичне розміщення, проте воно з’являється лише у вигляді заголовка без фотографії і хоча з адресою посилання на допис, але без можливості автоматичного переходу (як по лінку), одним словом its sucks how they say it in English.

Прошу вибачити за ці тимчасові незручності і дякую Вам, що читаєте блог.

Записи як і раніше публікуватимуться щопонеділка, щосереди і щоп’ятниці. Тепер в один і той самий час. О 9 годині, ввечері.

Моя спеціальна вдячність друзям, які розміщують цікаві для них пости на власній таймлайн, залишають лайки та коментарі, розповідають про блог своїм друзям. Особливо в ці літні дні. Без Вас цей блог ніколи б не мав своєї аудиторії, а якби не було читачів, то не було б і цього блогу. Ще раз дякую Вам.

Тим кого дістали

Вас також дістали? Законом про мову? І ви не знаєте що робити? Є кілька порад:

1) Напишіть, що ви думаєте. В себе на фейсбуці, в обговореннях статей. Висловіться.

2) Пошукайте в неті інофoрмацію на тему як організувати nonviolent resistance.

3) Зберіть групу однодумців чи приєднайтесь до такої групи. Домовтесь про зустріч раз в тиждень.

4) Обговорюйте прочитане і думайте як застосувати це на практиці. Шукайте і гуртуйте нових людей.

5) Сходіть на мітинг. Так мітинги без толку, але сходіть і ви побачите в цьому толк.

6) Працюйте над подоланням власних вад.

7) Моліться за Україну.

Ви ж бачите, що роблять. Людей б’ють, труять газом, брешуть, відбирають бізнес. Але саме головне вони руйнують майбутнє і тягнуть у минуле.

Я жив в СССР, і що б хто там не розповідав, суть цього життя – це тотальна безвихідь.

За що не люблять донецьких

Там багато всяких причин, та є одна дуже проста: вони втратили нюх.

Закінчиться все тим, що їх вішатимуть на деревах вздовж Хрещатика.

PS А їхніх львівських холуїв на деревах стометрівки від оперного до Шевченка.

Здатність

У людей є здатність до саморефлексії – здатність бачити себе „зі сторони”. І чим вища ця здатність в людини тим важче цій людині чинити негідно. Це не слабкість. Це здатність, яка робить нас людьми.