Хіба один в полі воїн?

Так. Всі народжуються воїнами. Просто потім з воїнів виховують самі знаєте кого.

Є добра новина. Як і кожна виховна програма, ця також – деінсталюється.

Зрадників переважно вбивають

Нас усіх треба судити за зраду батьківщини. Чому? Бо ми не робимо те, що треба.

Подивіться на арабів. Подумайте, що було важливе підчас їхніх подій. Які навики? Які вміння? Які якості? Які речі?

Коли все це почнеться на наших вулицях (уявіть собі на університетській чи на проспекті свободи), що робитимете ви? Чого вам бракує? Чого ви ще не навчились? Чого ви не вмієте? Чого ви не знаєте?

На питання: що робити? Відповідь проста: навчатись і готуватись.

Хто сьогодні не вчиться і не готується, а спалює час у розвагах, той зрадник. Не лише батьківщини. Зрадник самого себе.

Зворотня послідовність

Сьогодні прибирають до рук власність і посади. Міняють закони і їх порушують. Зрізають кути. Купують дипломи.

Але це як репліки виробів відомих світових брендів. Це обман самого себе. Підроблений ролекс.

Суть не в дипломі, а в роках навчання. Навчання змінює людину. Не диплом. Тому багато хто, вже маючи диплом. Розпочинає навчання.

Пропаганда

198? рік. Нас п’ятеро і слоїки з фарбою готові. Сутінки. Пізня осінь. Ще нема снігу, але вже холодно. Ми йдем через переіменовану вулицю Миру, повз політехніку, в напрямку до церкви Святого Юра.

Ми в сквері в темряві. Чекаєм. Зупинка добре освітлена, там поруч височить десятиметровий металічний стенд. На ньому три жінки, що символізують три радянські республіки і гасла окупаційного режиму. Ми вирішили закидати їх слоїками з фарбою. Крейзі.

Ми бігли швидко, кидали високо і наповному серйозні думали, що нас можуть арештувати. Скло розбилось об метал і фарба залили слова і обличчя. Нас ніхто не ловив і ніхто не спіймав.

Невдовзі режим завалився.

Порох під ногами

Наше минуле може стати нашою тюрмою. Вибудувати стіни довкола нас. Вражати всіх своєю неприступністю і висотою.

Ставши заручниками минулих досягнень ми втратимо можливість рухатись вперед. Ми сидітимемо в позолочених кімнатах власного марнославства до скону віку, щоб потім виявити, що ми насправді зовсім не такі круті як собі здаємся.

Минулі досягення ніщо, порох під ногами. Треба завжди дивитись вперед.

Кроки бувають маленькі

Вже вечір. Oчі злипаються. Хіба я зможу зробити сьогодні щось якісне? Щось таке, що в майбутньому буде мати значення? Що наблизить мене до мети?

Сумніви дістають ще більше ніж втома. Тому краще навчитись без зайвих питань, щодня крім неділі і свят, ставати до праці.

Праця як ланцюг. Ще одна ланка краща за прогалину. Будь-яка ланка.

Шлях

Якщо б все було так просто. Якщо б слова мали лише одне значення. Якщо б правила, закони і розпорядження всі розуміли однаково. Не було б конфліктів, не було б суперечок і суперечностей, був би спокій і рай на землі.

Ласкаво просимо в реальний світ.

Тут рідко хто взагалі розуміє що відбувається, що хочуть від нього і що він сам намагається кому довести. Цілі міняються, об’єднання розпадаються, вектори розвертаються, плани ламаються і все летить шкреберть.

Можна стрясати кулаками в повітрі, сваритись, стіною об голову битись. А можна стогнати і нити, казати, що в нас опускаються руки й вважати що нам гірше всіх.

І що з того? Що це міняє? На що це впливає?

Краще продовжити шлях до мети.

Основа

Коли прийдуть випробування, все зруйнується водночас. Зеркала ілюзій розіб’ються вщент.

Тоді крізь шторм треба розгледіти основу, на якій будувати життя.

Подолання

Коли дуже довго працюєш над чимось одним, а воно не вдається, то це дурногоробота.

Кажуть так гартується характер. Я в це не вірю. Характер гартує не дурногоробота, а подолання першкод. Наголос тут на слові подолання.

Відпущення

Коли щось погане трапляється в нашому житті, ми намагаємося забути. І чим більше ми намагаємось тим сильніше це вгризається в нашу пам’ять. Карбується на скрижалях, таврується розпеченим залізом.

Всесвіт рухається через час, а частка нашої пам’яті застрягла в минулому. Це так наче їхати на поїзді вхопившись рукою за опору станції. Поїзд не зупиниться і опора не зрушиться, рука болітиме аж поки не трісне заливши кров’ю вседовкруг.

Що можна зробити? Віпустити.

Як? Визнати свою вину і попросити прощення.

Вартісне і прибуткове

Колись давно в 1990-х було дуже складно зрозуміти для чого купувати однокімнатнау квартиру за скажімо 4.000 USD в той час як прибуток від її оренди після виплати всіх рахунків міг скласти ну може 10 USD на місяць. Це виходило що треба чотириста місяців або приблизно тридцять три роки здавати цю квартиру в оренду, щоб повернути кошти вкладені в її придбання. Пізніше коли ринок нерухомості почав давати тридцять-сорок відсотків приросту за рік і коли до початкової вартості квартири за кілька років домалювався ще один нуль, питань про прибутковість від оренди більше не виникало.

В нашому житті є багато вартісних, але не прибуткових речей. Вони навіть бувають збитковими. І ми ставимо питання для чого нам тягнути цю валізку без ручки. Чи не простіше відмовитись від неї, віддати в добрі руки. Але це було б помилкою, такою самою як продати нерухомість за низькою цінною в переддень стрибка цін на ринку. Цей стрибок може статися завтра, або через багато років. Звичайно ми не знаємо і не можемо знати коли станеться стрибок. Проте ми знаємо, що справді вартісне в нашому житті. До цього знання треба додати ще одне: вартісне не завжди означає прибуткове.

Зобов’язання

Скільки я брав на себе зобов’язань, які я не виконував і скільки я бачив як інші робили те саме ще з більшим завзяттям.

Сказав-зробив. Посередині не дефіс, а мінус.

Є ефективний спосіб добитись від себе виконання зобов’язань. Треба створити такі умови, за яких невиконання зобов’язання буде дорожче, неприємніше, одним словом гірше, ніж його виконання.

Для прикладу. Дайте знайомій стогривень і домовтесь, що якщо ви до визначеної дати не виконаєте своє зобов’язання, вона потратить ці стогривень на свій розсуд, а ви залишитесь нізчим.

PS Звичайно є шанс, що вона всеодно потратить ці стогривень, але принаймні у вас стане на одне виконане зобов’язання більше.